Осінь жовтим човником

Плине по воді.

Над ставками з гомоном

Линуть лебеді.

Там, де стигло житечко,

Тужно плачучи,

Замикають літечко

Лебедів ключі.

Ген, до виднокраю аж

Хмари молоді

Потяглися зграями,

Ніби лебеді.

Низько над покосами

Стеляться крилом,

Гублять сльози росяні –

Тужать за теплом.

І бентежить вулицю

Пір’я тихий дзвін.

Десь затихне... Згубиться

З лебедями він.