Моя колиска – Україна!

Моя колиска – це моя країна.

В ній праця, свято, пісня і добро.

Я народилась тут, на Україні

І хочу, щоб спокійно в ній було.

Я хочу, щоб з’єдналися родини,

Бо схід і захід – це одна сім’я.

Щоб в рідній серцю милій Україні

Нарешті вже закінчилась війна.

Ні – війні!

Сяє сонце в Україні,

Зігріває сяйвом нас.

Мріють діти на Донбасі,

Щоб було усе гаразд.

І щоб кулі не літали,

В школу щоб могли ходить,

Щоб оцінки заробляли

І могли у мирі жить.

І на Київщині світить

Тепле сонечко мені.

Хочу я у мирі жити,

А війні кажу я: «Ні!»

Чому?

Чому людина зрозуміть не хоче,

Що їй природу треба берегти?

Он ліс, послухайте, щось тихо так шепоче,

Він просить нас йому допомогти.

Красу його ми нищим рік за роком.

Людино добра, вчасно зупинись!

А то, дивись, зненацька, ненароком

В пустелі жити будемо колись.

Діти-квіти

Виходиш в сад вишневий влітку,

Зриваєш чорнобривця квітку.

Радієш, що калина в  цвіті,

Суцвіття мальв колише вітер.

І любиш Україну-неньку,

І маму, що встає раненько.

І хочеться весь світ обняти,

І радість людям передати.

Ми, діти, українські квіти,

Бажаємо рости й дружити.

Українська пісня

Пісня лине солов’їна,

Обіймає сад крилом.

І як тільки вона стихне,

Стане сумно за вікном.

Бо ця пісня про країну,

Про Карпати і Дніпро,

Про вербу і про калину,

Про людей і про добро.