Лелека

У сусідів недалеко

Оселилися лелеки.

У весняну теплу пору

Посідали на коморі.

Щоб оселю збудувати

Для маляток-лелечаток.

Незабаром у гніздечку

Світ побачила малеча.

А дбайливі мама й тато

Їм носила жабеняток.

Згодом, на велику радість,

Почали бузьки літати.

На подвір’ї клекотіли,

Покружляли й полетіли.

Кривдити лелек не можна.

Це й дитина знає кожна.

Адже білі ці пташини

Носять щастя у родини.

Український віночок

Бабуся онуці вінок дарувала.

Про квітку кожнісіньку їй розказала.

Оце чорнобривці, любисток, калина,

Якою пишається мати-Вкраїна.

Це білі ромашки, волошки блакитні,

Мов білі хмаринки у небі погіднім.

Це квітка барвінку і маки червоні…

Від мами вінок переходить до доні.

Він символ здоров’я, краси й довголіття.

Хто носить віночок – мов маківка, квітне.

На ньому стрічки зав’яжу я крилаті

І буду найкраща на нашому святі.

Вербичка

Над ставком росте вербичка,

Миє коси молоді,

Розглядає біле личко

Мов у дзеркалі, в воді.

На листках блищать перлини

Й діаманти від роси.

Здавна верби в Україні –

Символ суму і краси.

Рано-вранці під вербою

Чути пісню солов’їв.

І лягають спати зорі

Під пташиний ніжний спів.

Бачать верби води сині,

Берег, греблю і село.

Без верби і без калини

Й України б не було.

Вишиванка

Вишиванку вишивала

І ночей не досипала.

Маки, жайворонків в полі

На мою дитячу долю.

Колоски, волошки сині,

Що так личать Україні.

І калинове намисто,

І метеликів барвистих…

Можна в будні і у свято

Вишиванкою пишатись.

Мама усміхнеться ніжно:

«В мене доня дивовижна.»

Я у відповідь всміхнуся:

«Моє вміння від матусі.»

Хліб

З давніх літ на Україні

Хліб в пошані у родині.

Він господар в кожній хаті,

Щоб усі були багаті.

Хліб смачний і запашний,

Для життя він головний.

Вийдуть білі паляниці

Із озимої пшениці.

А із житньої зернини

Чорна вродиться хлібина.

Мене вчили батько й мати

Божий дар цей шанувати:

«Хлібчик, доню, поважай,

На смітник не викидай.»

Хліб від роду і до роду

Вічний скарб мого народу.