У вересні , як сонце ніжить ниви ,

Як плете з сліпучих іскр вінок ,

В ґрунт , вологий після крапель зливи ,

Хлібороб розсіює зерно .

                                У земельці та мала зернина

Відігрілась , соків напилась .

  І на осінь , як дрібна щетина,

   Над землею густо піднялась .

Їй морозів лютих не боятись,

Бо прикриється дрібним сніжком ,

Щоб весною зелено буяти

Молодим тоненьким колоском .

           Сонце обійме святу пшеничку,

              Приголубить ніжно , а між Тим ,

                   Як дощик грибний проллє водичку ,

                                              Стане колос ясно – золотим .

В поле виїдуть тепер комбайни :

Скосять , обмолотять урожай .

Із зерна електромлин звичайний

Борошна утне на Коровай .

                                                       Пекарі замісять біле тісто ,

                 Піч спече духмяний і смачний ,

               І побачить тисячаголосе місто

               В магазинах хлібчик золотий .

Запашну підсмажену шкурину

Вріже дітям батькова рука .

Скаже мати донечці чи сину :

“Пам’ятай , що хліб - усьому голова ! ”

          Золоті слова промовить мати ,

                                              Мудрі і прості , старі , як світ .

                        Бо щоб добре житии , вдосталь мати ,

                    Діти ! Перш за все цінуйте ХЛІБ !